Хто володіє моєю IP адресою?


20.03.24

Сьогодні я проведу для вас невеличкий історичний екскурс, який дасть змогу розібратися, як працює сучасна система управління IP адресами. А ще ми дізнаємося як всього двоє людей на різних континентах стали батьками засновниками всього інтернету, які проблеми має IPv4 і чи потрібен нам IPv6.

Коротка історія IP адреси

Концепція IP-адреси була розроблена ще в 1960-х роках, за часів прабатька сучасного інтернету - ARPANET. Ця мережа досить суттєво відрізняється від того, що собі може уявити сучасний користувач. Комп'ютери того періоду вирізнялися високою вартістю та великими габаритами, а також потребували спеціалізованих знань і навичок для їхнього використання. Тому здебільшого, обчислювальними системами, володіли урядові організації, інститути або великі компанії.

ARPANET спочатку використовувала протокол NCP (Network Control Protocol), який згодом став нездатний задовольнити зростаючі потреби мережі, яка швидко розширювалася. Тому в 1983 році було здійснено перехід на технологію IP. Одну з ключових ролей тут посідає Джон Постел (Jon Postel), який зробив істотний внесок у розробку TCP/IP та інших протоколів. Пізніше ці протоколи лягли в основу сучасного інтернету. Тому Джона Постела по праву називають одним із батьків-засновників Інтернету.

ICANN & IANA У тому ж 1983 році Джон Постел засновує організацію IANA. Це вельми важлива подія, оскільки IANA донині відповідає за виділення і розподіл усіх IP-адрес і доменних імен.

У 1998 році Національне управління телекомунікаційної інформації США (NTIA) створює пропозицію щодо поліпшення технічного управління іменами та адресами Інтернету. Внаслідок цього створюється організація ICANN, яка донині, по суті, відповідає за роботу всього інтернету. ICANN, зокрема, веде глобальне координування IP адрес і доменних імен. Зі свого боку, IANA (як базова частина ICANN) виконує критично важливі функції координації, необхідні для безперебійної роботи Інтернету.

Перша штаб-квартира ICANN в USC Information Sciences Institute (Північна Кароліна).

Зверніть увагу, що вже 1989 року, на іншому континенті, а саме в лабораторії CERN, створюють перший веб сайт. Створенням цього вебсайту, а також розробкою таких найважливіших протоколів як http і WorldWideWeb (www), займався ще один батько-засновник Інтернету - Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee).

Як розподіляються IP адреси

Згодом було створено п'ять регіональних реєстраторів (regional internet registries, RIRs). Кожен регіональний реєстратор відповідає за розподіл IP у певній географічній зоні.

Ripe (заснований 1989 року) - Європа, Близький Схід, частина Центральної Азії Afrinic (заснований у 2000 році) - Африка Apnic (заснований 1993 року) - Азія Arin (заснований 1997 року) - Північна Америка Lacnic (заснований у 1999 році) - Латинська Америка

Цікаво відзначити, що більшість регіональних реєстраторів (RIRs) спочатку було створено як некомерційні об'єднання вчених і ентузіастів на наукових конференціях.

У спрощеному вигляді, ієрархія виділення IP-адрес являє собою наступний процес: ICANN/IANA призначають IP-адреси регіональним реєстраторам, які, своєю чергою, виділяють їх державним реєстраторам та інтернет-провайдерам, після чого IP-адреси розповсюджуються серед організацій і приватних осіб.

Скільки всього існує IP адрес?

Згідно з конвенціями ICANN та IANA, IP адреса є 32-розрядним числом, тобто складається з 32 двійкових цифр (бітів). Таким чином, теоретично може існувати 2^32 (приблизно 4.3 млрд) унікальних IP адрес.

У 1980-х роках, коли IP-адресу було тільки розроблено, така кількість пристроїв була досить суттєвою. Однак, з розвитком Інтернету, вже до 2012 року регіональні реєстратори і провайдери зіткнулися з проблемою IPv4 exhaustion, коли кількість вільних IP-адрес стала критично малою. Тому регіональними реєстраторами було ухвалено рішення випускати у вільний доступ тільки ті IP адреси, які з якихось причин більше не використовуються.

Однак, це все ж таки не вирішує проблему IPv4 exhaustion повністю, оскільки попит на IP адреси продовжує зростати. У цьому контексті інтернет-провайдери змушені оперувати обмеженою кількістю адрес і оптимізувати адресний простір.

На початку 1990-х років організація Internet Engineering Task Force (IETF) розробила протокол IPv6 з адресним простором у 128 біт, що значно перевищує 32 біти IPv4. Це дає можливість оперувати майже нескінченною кількістю адрес. Вищезгаданий Джон Постел стояв біля витоків цього протоколу. Але й у цього протоколу є свої недоліки, які обговоримо трохи нижче.

Чи може провайдер видати мені "красивий" IPv4?

На жаль, це досить проблематично. Так, ви можете придбати виділений айпі, але вибрати конкретну адресу - навряд чи. Це пов'язано зі згаданою вище проблемою IPv4 exhaustion. Крім того, оператор може видати вам IP адресу лише з обмеженого пулу, відповідно до угоди ICANN.

Де взяти свіжі айпі?

На сьогодні абсолютно "нових" (невикористаних) IP адрес не існує. Пристроїв, під'єднаних до Інтернету, стало настільки багато, що інтернет-провайдери стають у "чергу" за невикористаними IP-адресами, які потрапили у вільний пул регіональних реєстраторів. І розмір цього пулу відносно невеликий.

Однак, якщо ви використовуєте проксі, і під поняттям "свіжі" маєте на увазі "чисті" IP, то рекомендую вам придивитися до сервісу Detect.Expert. Тут ви знайдете мобільні та резидентські проксі з найнижчим Fraud Score, високою швидкістю і підтримкою UDP.

Чи варто переходити на IPv6?

Хоча IPv6 усуває обмеженість адресного простору, його впровадження тягнеться вже понад двадцять років. Існує кілька складнощів: - Підключення та сумісність. Далеко не всі інтернет-додатки працюють з IPv6. Тому для його впровадження необхідно розробити механізм переходу або зворотної сумісності з IPv4. - Операційні проблеми. Велика кількість IPv6 адрес неминуче призведе до збільшення навантаження на обчислювальні потужності провайдерів. -Необхідність великих інвестицій*. Перехід на IPv6 - це доволі складний і витратний процес для провайдерів і реєстраторів, адже вимагає заміну значної частини обладнання та програмного забезпечення. Також це вимагає впровадження механізмів забезпечення безпеки в мережевій інфраструктурі, таких як IPsec.

Відзначимо також стійкість IPv4 до проблем, що виникли. Інтернет-провайдери та реєстратори за багато років знайшли способи забезпечення роботи з обмеженим адресним простором, наприклад, шляхом оренди IPv4, або використовуючи перетворення мережевих адрес (NAT) і безкласову міждоменну маршрутизацію (CIDR).

Висновок

Протокол IPv4 був розроблений невеликою групою вчених ще в минулому столітті. Хоча технології зазнали значного розвитку, IP-адреса, як і раніше, залишається центральним елементом у роботі Інтернету. Поступовий перехід на IPv6 та існування обхідних рішень для підтримки роботи IPv4 вказують на те, що розвиток Інтернету в майбутньому потребуватиме нових підходів до адресації та безпеки. Це може стимулювати розробку і впровадження нових технологій і протоколів.

Пов'язані публікації